Среда, 23.08.2017, 19:33
  Фарисеевка...аще не избудет правда ваша паче книжник и фарисей, не внидите в Царствие Небесноe...
Меню сайта
Українська ділянка
Мих. Подворняк [9]
Вітер з Волині
Митр. Іларіон (Огієнко) [4]
Прометей
Сегодня
Чтения от Библия-центр

Богослужебные указания
Голосование
Какими версиями "Цитаты из Библии" вы активно пользуетесь?
Всего ответов: 189
200
-->
Друзья сайта

Библиотека святоотеческой литературы

Marco Binetti. Теология, филология, латинский язык.







Библиотека Якова Кротова



Богословский клуб Эсхатос

Главная » Статьи » Українська ділянка » Митр. Іларіон (Огієнко)

ВІРА І ПРАЦЯ В ПЕРЕСВІДЧЕННЯХ МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА

Інтелектуальний світ Огієнка і його аристократизм

Проф. Степан Килимник (1890-1963) у своїй доповіді «Велетневі духа», виголошеній з нагоди відзначення 75-річчя митрополита Іларіона, сказав: «Служити народові - то служити Богові!» Згідно ідеї цього глибоко релігійного та філософського гасла жив і живе наш дорогий Ювілят - Владика Іларіон.

Ми щасливі, що в цей історичний і великий день маємо спільну нагоду пошанувати славного, заслуженого сина України - професора, ученого, колишнього міністра Української Народної Республіки, мецената культури, талановитого й невтомного організатора державного життя, блискучого оратора, поета, письменника, нашого найвищого учителя віри - Первоієрарха Української Греко-Православної Церкви в Канаді.

Трохи далі проф. С. Килимник, ніби інтуїтивно відчуваючи повеління Господнє, промовляє: «Устань, пророче, глянь і слухай, і виконай Мою волю: Обходь моря й землі, і зогрівай серця людей!»

І послухав голосу Бога наш учений - і свою професорську тогу змінив на міністерську теку, бо цього вимагала служба своєму народові, а теку міністра замінив на митрополичу мантію.

Наведені слова проф. Килимника цілком підходять моїм намаганням показати нашим сучасникам інтелектуальний образ митрополита Іларіона, як він вбачався людям з перспектив 75 років його життя. Тут уваги гідним є те, що Іван Огієнко доступу до нормального, тобто систематичного академічного процесу інтелектуального розвитку людини не мав. Початкову науку він почав щойно у 10 років. Дальшу освіту (на пораду людей) він проходив у фельдшерській школі тільки тому, що цей вишкіл можна було пройти безплатно; хоч по закінченні цього вишколу він мусів відробити у військовій лікарні 6 років. Але цей час був нагодою, коли Іван Огієнко міг підготуватися до матуральних іспитів, які він екстерном здав у клясичній гімназії в Острозі на Волині 1903 року. Так він здобув право на вступ до університету, бо знав грецьку і латинську мови. Але й тоді, щоб звільнитися з праці в лікарні, він зобов'язався вступити на медичний факультет університету св. Володимира в Києві.

Проте студії на медичному факультеті - це знову студії з примусу, а не те, до чого І. Огієнко мав особливе зацікавлення. Його улюбленими дисциплінами були мовознавство, література, історія, історія Церкви і богослов'я. Всі ці дисципліни були тоді «хлібом насущним» як для українського народу, для України, так і для Івана Огієнка. Пізніше митрополит Іларіон докладав максимум своїх знань і зусиль, щоб це окормлення своєму народові і своїй Батьківщині здобути, виробити і дати. В цьому полягало все інтелектуальне обдарування Івана Огієнка і все його надбання. Як бачимо, ніщо з тільки що згаданого не приходило йому легко; все вимагало від нього зусиль і жертвенної праці - і то від самого дитинства. Все це могла виконати тільки людина спеціяльного покликання. І справді, - чи не правий був проф. С. Килимник, коли він, говорячи про митрополита Іларіона, наводив слова: «Устань, пророче! Глянь і слухай, і виконай Мою волю: Обходь моря й землі, і зогрівай серця людей!»?

Ті з нас, що мали нагоду бувати з митрополитом Іларіоном, знаємо його як людину аристократичного стану, аристократичного духу. Незважаючи на його незавидне селянське походження, в митрополита Іларіона все було зважене, дійсно аристократичне. Цей аристократизм був у його рухах, у поведінці, в мові, в праці, у викладах, у церковнослуженні.

Але Іларіонів аристократизм не так внаслідуваний, як вироблений, тому вся метода життя в нього - аристократична. Д-р Юрій Мулик-Луцик (1913-1991) оповідав, як на засіданнях Професорської ради Богословського факультету колегії св. Андрея митрополит Іларіон членові цієї Ради проф. Леонідові Білецькому (1882-1955) не раз пригадував: «Ми з Вами, пане Леоніде, проходили добру школу методології!». А їхнім учителем методології був славний професор Володимир Перетц (1870-1935). Але крім проф. В. Перетца, в університеті св. Володимира були й інші видатні учителі та виховники.

В той час у Київському університеті на історично-філологічному факультеті серед професорів були такі видатні вчені, як Г. Флоринський (слов'янознавство), А. Лобода (українська література й народна словесність), С. Голубєв (історія Церкви), В. Перетц (церковнослов'янська, російська і українська мови, палеологія, діялектологія), М. Дашкевич (західна література), Лук'яненко (церковнослов'янська, польська і сербська мови), протоієрей Світлов (апологетичне богослов'я), Челпанов (логіка, психологія, філософія), Гіляров (філософія), Леціус (грецька мова), Ю. Кулаковський (латинська мова), Кнадер (санскритська мова), Сонні (грецька мова). Лекціями всіх тих професорів надзвичайно захоплювався молодий студент Іван Огієнко.

За порадами і за намовою тих професорів він залишив медичний факультет і вже офіційно перейшов на історично-філологічний факультет. І він цілком віддався своїм улюбленим науковим дисциплінам. Він глибоко вивчав історію Церкви, апологетичне богослов'є, працював над історією православної Церкви, пишучи реферати і праці.

Іларіон: письменник, оратор, учитель, богослов, мислитель

Незважаючи на своє селянське походження та на те, що він виростав без батьківської опіки, Іван Огієнко був людиною високої культури й любови до науки і праці. Він також був людиною багатьох талантів. Його природні обдарування бачили інші й спрямовували його у світ науки. Іван Огієнко вчився, працював і оправдав себе перед своїми дорадниками багатократно. Сам він дуже вдячно згадував проф. В. Перетца, що навчив його методології науки і праці. І ця методологічність проявлялася в усіх аспектах його життя і праці. Все у нього було своєрідне, дійсно огієнківське, все виконувалося згідно з добре продуманим пляном.

Ніхто за нашого двадцятого століття не написав так багато, як професор Іван Огієнко, пізніше митрополит Іларіон. В нього був своєрідний огієнківський стиль: його мова - чиста, думка - ясна, речення - короткі, все основане на джерельному матеріялі. І все, написане Огієнком-Іларіоном, читається і розуміється легко.

Митрополит Іларіон був винятково обдарованим оратором-проповідником. Він промовляв чисто, повільно, енергійно; він промовляв до всіх поземів своїх слухачів, - промовляв емфатичне і часто користувався своїм огієнківським кінцевим наголосом. Люди вислуховували промови митрополита Іларіона з великим задоволенням.

Я мав щастя бути студентом митрополита Іларіона в 1960-1962 роках. Він дав нам короткий виклад на тему методології наукової праці, курс історії Української Православної Церкви і курс церковного права. Я за все своє студентське життя мав багато учителів-професорів, але подібного вчителя, яким був митрополит Іларіон, не зустрічав ніде і ніколи.

Іларіон робив свої виклади на основі коротких записів. Тоді йому було 78-80 років, тому він читав свої виклади сидячи. Він говорив спокійно, чисто, робив речові повторення і вкладався зі своїми 3-годинними викладами так, що завжди закінчував їх точно о годині 11.55. Я записував Іларіонові виклади майже до- слівно, тому мої записи курсів методології наукової праці і церковного права були видані як підручники. Митрополит Іларіон їх не бачив. Але бачив опрацьовані мною початкові лекції історії Української Церкви, переглядав їх і здивовано повторював: «Сину! Та це ж моє! Та це ж моє!».

Професор д-р Іван Огієнко у своєму кабінеті у Варшаві. Іван Огієнко формального семінарського вишколу не проходив, тому були такі, що сумнівалися в його богословській освіті й орієнтації. Проте ті сумніви - безпідставні. Так, Іван Огієнко на семінарній лавці не сидів, проте в університеті св. Володимира він пильно вивчав предмети апологетичного богослов'я, церковного права, історії Церкви, клясичні мови, логіку, філософію, а коли готувався писати монографію про Іоаникія Ґалятовського (XVII ст.), то, щоб дорівняти йому в богословських знаннях - вивчав усі ті богословські дисципліни, які в Могилянській академії проходив Ґалятовський". І не забуваймо, що такий методолог щодо наукової праці, яким був Іван Огієнко, легковажно до своїх завдань не ставився. До речі, в науковій праці семінарна обрядова муштра Огієнкові багато не допомогла б. Крім того, у викладах історії Церкви, церковного права та пастирського богослов'я ледве чи багато випускників духовних академій могли б дорівняти рівневі богословського обізнання митрополита Іларіона.

Говорячи про богословську ерудицію Івана Огієнка, треба мати на увазі його виняткове обізнання з Книгами Священного Писання, зі змістом Літургійних Богослужб і різних молитов, які Огієнко перекладав на українську мову. Без детального вивчення змісту тексту - перекласти його на іншу мову просто неможливо. Це дуже добре знав Іван Огієнко, тому і нас заохочував: «Навчайтеся богослов'я з молитов, з Богослужбових текстів! Там багато глибокої богословської думки». Певна річ, що людина пересічного інтелектуального обдарування таких речей не добачає, не знає. Такі речі прозріває тільки людина - справжній богослов.

Проте, коли йдеться про інтелектуальну чи філософську орієнтацію, доводиться сказати, що митрополит Іларіон в абстракції не вдавався, що його мислення більш горизонтальне. Він займався площиною життєвої правди, питаннями людського життя. Питаннями вертикального й абстрактного порядку він мало займався. Як поет, він цікавився філософськими містеріями, але поезією він займався переважно в час усамітнення - Іларіона так і називали усамітненим релігійним мислителем. У нього не було середовища, він навіть часто жалівся, що для його праці тут нема джерельного матеріялу тощо. Але саме філософствування, поезія його не задовольняли. В цьому є такий курйоз.

Давненько, мабуть ще в Европі, Митрополит Іларіон опрацював схему монографії про українського філософа Григорія Сковороду. Схема ця - пов'язанка пожовклих листочків, які Іларіон переглядав не раз. Я мав цю в'язанку в своїх руках, переглядав її і дивувався, чому Митрополит Іларіон не опрацьовував цієї теми? Часу на це було доволі. Виходить, що він не зовсім погоджувався з філософією Сковороди, - бо не раз висловлювався про це. Недолюблював він також філософії Памфіла Д. Юркевича і занотував таке своє почування в журналі «Слово Істини». Більше про це, поки що, сказати не доводиться, але я вважаю, що цей момент у житті й особистості Митрополита Іларіона вартий згадки саме на цьому місці. А втім, Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) будуть вивчати далекі покоління: певно що з їхніх перспектив його можна буде пізнати й оцінити вірніше, багато краще.

Іларіон за робочим столом

Понад всі інші свої обдарування, Митрополит Іларіон мав виняткову любов до праці. То він говорив, що праця - то щастя, а найбільше щастя - працювати для свого народу. І сам він все своє життя працював ретельно, працював повно. Праця - то ціль людського життя, і він цієї ідеології не зраджував ніколи. Без діла. Іларіон не міг бути. Ми бачили його або за робочим столом, або з книжкою в руках. Коли книжка читалася неспокійно, - Іларіон читав її, проходжуючись по своїй світлиці. Одного разу я зайшов до митрополичої резиденції і застав Владику Митрополита в акті якраз такого читання. Він був знервований і сказав: «Прислали мені з Києва оцю дурну книжку. Я читаю її і дочитаю до кінця, - щоб повно пізнати, яка вона дурна!» Я ніколи не чув від Іларіона такої мови. Правда, він міг спалахнути емоційно, навіть дисциплінувати священиків поклонами, але, як аристократ, завжди робив це в прийнятний спосіб.

Митрополит Іларіон жив і працював у домі під числом 101 Катідрал Авеню у Вінніпезі. Отак проходиш, чи проїжджаєш коли біля цього дому, - до пізнього вечора робоча кімната Митрополита освітлена, а над столиком трохи схилена підстрижена під їжак голова, осінена світлом, сива, трохи золотава. То великий розумом, духом і серцем Іларіон при праці. Люди бачили його ось так більше, ніж у церкві. Митрополит Іларіон називав себе постійним богомольцем за свою паству, але й пригадував, що «Я молюсь найбільше - працею». Він був обложений різними словниками, літературою, джерельним матеріялом, перед ним завжди схема-плян праці - Митрополит Іларіон працював тільки методологічно.

Найбільша праця Митрополита Іларіона - то переклад Біблії на українську мову. Цій праці він посвятив 21 рік свого життя. Оповідали, що коли Митропо- литу Іларіону доставили від Британського Біблійного Товариства перший при- мірник Біблії його перекладу, - він зворушливо оглянув його і повільно, але по- важно сказав: «Тепер треба починати працю над новим перекладом...».

Митрополит Іларіон у церкві

Навіть з нашого рефлексивного огляду самого феномену Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) робиться висновок, що цей феномен маєстатичний. І тільки так цей феномен розумівся серед українців Канади. Цьому усвідомленню сприяло те, що тут Митрополита Іларіона бачили, знали й сприймали як людину церковну, як виняткового священнослужителя - служителя і проповідника Церкви. А постать Митрополита Іларіона в церкві - завжди поважна, - маєстатична.

Не з кожним Архиєреєм служиться однаково. В церкві не раз витворюється враження, що священство навколо Архиєрея - служить йому, а не Господу Богу. З Митрополитом Іларіоном було інакше: з ним біля престолу - священство сослужило, тобто - співслужило Великому Архиєрею Небесному, Творцеві всього видимого і невидимого. З Митрополитом Іларіоном всім служилося легко.

Бувало, що в процесі звершення Богослуження хтось із священиків, що бере участь в цьому звершенні, - допустився якоїсь помилки. В чині звершення цього Богослуження даний пропуск, чи щось невластиве Іларіон направляв, але при цьому «владично» не поступав ніколи. Щойно по закінченні Богослуження, кому треба, він звертав увагу, давав потрібне наставлення тощо. Всі його літургійні рухи були дійсно архиєрейські, всі виголоси побожні, уважні, завжди маєстатичні.

Митрополит Іларіон виголошував свої проповіді - тільки маєстатично; він виробив свій, справді - огієнківський стиль проповідування і не відступав від цього стилю ніколи. Хто його знав. - міг передбачити, де саме і які наголоси він застосує, чим наголосить проповідувану ним правду. До проповідування Іларіона люди горнулися і радо його слухали. Він знав, що коли було потрібне, що сказати народу. Не раз находила думка, що Митрополит Іларіон був людиною свого часу, - що він скрізь був своєчасний і на своєму місці.

Пригадаймо раніше цитовані слова: «Устань, Пророче! Обходь моря і землі і зогрівай серця людей!»...

Митрополит Іларіон у Канаді

Митрополит Іларіон прибув у Канаду в вересні 1947 року, - на запрошення Собору Св. Покрови в Вінніпезі, - і почав свою працю в Канаді як парафіяльний священнослужитель. 1951 року Церковний Собор Української Греко-Православної Церкви в Канаді запросив його на становище її Первоієрарха і Митрополит Іларіон цю пропозицію прийняв. У той час, ця Церква набула статус Митрополії, а послідовників її тоді було понад 150 тисяч. З того часу перед Митрополитом Іларіоном відкрилася широка нива праці: Тут він працював як Митрополит Церкви, Декан і професор Богословського Факультету Колегії Св. Андрея, перекладач богослужбових книг, видавець журналу «Слово Істини», що скоро був перейменований на «Наша культура», а згодом - на «Віра й культура». 1957 року Митрополит Іларіон докінчив переклад Біблії на українську мову і з того приводу пережив два зворушливі святкові моменти, а саме: Всеканадські святкування закінчення перекладу Біблії і - його 75-річчя.

Святкування ці відбулися на високому рівні і були задокументовані належно. Іншими форумами особливого значення - так для Митрополита Іларіона, як і для народу, - були Архиєрейські візитації та Церковні Собори. Взагалі, 1950 і 1960 роки, - з перспектив сьогоднішнього дня, - були максимальним життєвим форумом так для Митрополита Іларіона, як і для Української Православної Церкви в Канаді. За той час, - як наголошував Іларіон, - Українська Православна Церква в Канаді росла і розросталася. Той час для Митрополита Іларіона був даром Божественного Провидіння. То був час для нього! А тодішня церковна спільнота - була якраз тією спільнотою, якій Іларіона треба було оптимально. У наш час, - Іларіон не міг он бути тим, ким він був, і наше церковне суспільство не було б тим суспільством, серед якого Іларіон міг би бути собою. Ця правда стосується Іларіона і всієї канадської пастви.

Блаж. Митрополит Іларіон у своєму робочому кабінеті. Рік 1968. Проте, - треба сказати, - що Митрополитові Іларіонові в Канаді не було легко. Митрополит Іларіон був продуктом і репрезентантом традиційної духовности і церковности українського народу; на цьому вироблявся його особистий аристократизм, проти якого не раз виступав принесений у Канаду галицький народовськнй антиклерикалізм. Зударення між репрезентантами цих двох світів, звичайно, проявлялося на форумах зборів повної Консисторії і завдавало людям чимало душевного болю. А центральною постаттю в цій ситуації був Митрополит Іларіон.

Митрополит Іларіон у Канаді не був тільки усамітненим релігійним мислителем; він був усамітненим навіть в площині своєї церковної праці. Наприклад, у справах послуг при друкарстві, як читання коректи тощо, - найближчим і найвірнішим співпрацівником Іларіона був Михайло Подворняк (1911-1994), баптистський проповідник, що жив у Вінніпезі; з ним співпрацювало також членство Інституту Дослідів Волині та Товариства «Волинь». І то їм Митрополит Іларіон заповів виключне право видавати і перевидавати його книжки та невидані праці. До речі, всі свої наукові праці - не церковного вжитку - Митрополит Іларіон фондував своїми власними засобами, дещо фондували окремі жертводавці, а найбільше - товариство «Волинь» у Вінніпезі.

Кінцеві зауваги

Ось такий, хоч не значний мій вклад у відновлення образу унікальної людини двадцятого століття, - людини з Божественного покликання під усяким оглядом, - Івана Огієнка, згодом Митрополита Української Православної Церкви в Канаді. То була людина прикладної віри, повна обдаровань до праці для свого народу. Митрополит Іларіон глибоко вірив, що працею для народу він служить Самому Богові, - такою динамічною й активною була його віра в Бога! Він, мабуть, і не мріяв, що за час свого життя виконає таку багатогранну службу Богові і своєму знедоленому народові, і зробить стільки, що ні за його життя, ні в час 25-річчя його упокоєння ми не можемо звести підрахунку, що саме і скільки саме проф. Іван Огієнко - Митрополит Іларіон зробив для свого народу, скільки він вклав у скарбницю української культури, скільки послужив своїй рідній Батьківщині Україні, своїй Православній Церкві. Усім цим будуть займатися покоління тих, що його шанують і тих, що колись будуть його вивчати. А в світлі того, як уже займаються Іваном Огієнком - Митрополитом Іларіоном в Україні - бачимо, що його будуть вивчати і вчитися від нього на протязі століть.

У феномені Митрополита Іларіона є й таке, що не занотоване, не записане. Не на все ми звертали належну увагу. Говорять, що про Івана Огієнка поширюються легенди. Але треба знати, що легенд, без основних правд, не буває. Ось навіть я, підготовляючи дані рефлексії, віднотував чимало такого, що належить до пригод у житті Митрополита Іларіона, і я занотував цілу низку такого, що можна назвати афоризмами цієї людини віри, праці і духу, але я рішив відкласти це на пізніше.

Багато того, до чого стримів і для чого тяжко працював Митрополит Іларіон - було здійснене. Але не про все він говорив; проте він не раз висловлювався, що дуже бажав би, щоб у час його похорону над ним могли заспівати воскресну пісню «Христос воскрес!»

Св. п. Блаженніший Митрополит Іларіон упокоївся в Бозі на 90 році життя - 29 березня 1972 року. Це була середа п'ятого тижня Великого Посту. З приводу ускладнень щодо встановлення часу похорону, - Похорон св. п. Митрополита Іларіона було відлежено, отже він відбувся у вівторок і середу Світлого Тижня не тільки у супроводі пасхальної пісні «Христос воскрес!», але й інших піснопінь великодніх. Так було здійснене останнє бажання Митрополита Іларіона.

Ось таким вбачається феномен Івана Огієнка, Митрополита Іларіона, Людини-Велетня ще не встановленого значення так на лоні XX століття, як в історії українського народу взагалі.

Іван Огієнко - образ українського патріота, науковця, народолюбця розмірів Пророка. Але в нього на грані іронії стало те, що він десь у віці юнака виразив був глибинні болі-переживання своєї душі в повних ліричної сили зітханнях:

    Не питай, чого в мене заплакані очі,
    Чого завжди тікаю я в гай
    Та блукаю по темних лісах до півночі,
    Не питай, не питай, не питай...
Так Іван Огієнко виражав переживання своєї юної душі. Хто був носієм цих переживань, - того не знали. Але скоро ввесь їхній психологічний реалітет був убраний у форму української ліричної музи й набрав сили народної пісні. Тепер відкрито, що то був поклик ніжної душі Івана Огієнка.


Другие материалы по теме

Категория: Митр. Іларіон (Огієнко) | 16.11.2007
Просмотров: 5277 | Рейтинг: 4.0/4 |
Всего комментариев: 0
avatar
Залогиньтесь
Поиск
Новости отовсюду
Статистика






Copyright MyCorp © 2017 Сайт управляется системой uCoz